До речі, це вже не перша вистава театру, створена за п’єсами — учасниками і переможцями «Коронації». Тут з успіхом йдуть вистави «Країна серйозних» і «Методи виховання малих засланців» за Мариною Смілянець та «Що потрібно холостяку» за Віктором Рибачуком.

Юрій Васюк останні три роки активно працює в царині драматургії. Вистави за його п’єсами нині йдуть у театрах Коломиї, Чернігова, Павлограда та Запоріжжя. А зараз маємо перше сценічне прочитання і на столичній сцені.

— Я неодноразово звертав увагу на те, якими делікатесами дехто годує собак, у той час, коли багатьом людям доводиться перебиватися з хліба на воду. Мимоволі виникло питання: можливо, аби тебе краще годували, треба бути не людиною, а собакою. Так виник задум п’єси, — згадує Юрій. — Зазвичай я пишу свої твори за короткий час. Але перед цим довго обдумую, якими будуть сцени, який формат. Цього разу намагався мінімізувати кількість персонажів, аби п’єса могла йти на камерній сцені. Відразу після написання відправив п’єсу «Собака» на конкурс «Коронація Слова». Вже весною дізнався, що твір у фіналі, а про перемогу — на самому конкурсі. Дуже вдячний Віталію Кіно, що поставив цю п’єсу в своєму театрі. Інколи автори чекають роками, аби їхній твір поставили в Києві, а тут все відбулося дуже швидко.

За сюжетом до будинку заможного політика-бізнесмена потрапляє собака. Але не звичайна собака (у багатіїв свої «причуди» і «збочення»), а Собака-Людина. Так, звичайна людина, молодий хлопець, який на догоду Хазяїну прикидається собакою. І тепер усі мешканці котеджу мають звикати — пристосовуватися — до правил цієї дивної гри. Адже всі вони по-своєму «заручники»… Полонені обставин, родинних проблем, грошей, кохання, власних ілюзій… І поки вони змушені танцювати цей «собачий вальс», моторошна гра хазяїна заходить все далі… На що здатен той, хто має владу та відчуває повну безкарність? І як же довго можуть мовчати ті, хто від нього залежить.

— Я вже багато років співпрацюю з «Коронацією слова», перечитую всі надіслані тексти, — розповідає режисер-постановник, художній керівник театру Віталій Кіно. — П’єса «Собака» сподобалася відразу, тільки її прочитав. Вже тоді вирішив, що незалежно від результатів конкурсу, поставлю її в Театрі на Михайлівській. З Юрієм Васюком познайомився, коли він отримував нагороду. Запропонував поставити п’єсу в нашому театрі. Він радо погодився.

П’єса «зачепила» своєю історією, яка, на перший погляд, може здатися абсурдною, жахливою. Але я відразу повірив, що таке може бути і в житті. Ми з новин за останні роки неодноразово чули, що на людей полюють, як на хижих тварин, що їх викрадають, або збирають безхатченків і силоміць змушують працювати в полі. Живемо у ХХІ столітті, однак і досі маємо прояви рабства.

У п’єсі звісно мова йде не про рабство, а швидше про те, що людина не повинна за жодних обставин пристосовуватися! Під «хазяїв», під соціум, під моду, політику, владу, якісь інші речі. Людина має завжди залишатися сама собою, залишатися Людиною, і бути вільною.

Така гостросоціальна трагікомедія — справжній експеримент для нашого театру. До цього в репертуарі були вистави, що перегукуються з новою постановкою («Методи виховання малих засланців», «Рольові ігри»). Але там здебільшого підіймалися інші теми — родинних стосунків, виховання дітей тощо. А такої гострої соціальної вистави в нашому театрі ще не було. Гостроти постановці додаємо вставними етюдами з різних проявів нашого життя. Це те, що оточувало нас раніше і оточує сьогодні, ситуації, в яких ми не вільні, де ми залежні, де нам треба бути дресированими собачками, або піонерами, які «завжди готові». У цих сценках ми бачимо нав’язані нам колективним «телевізором» псевдокультури, псевдозвичаї, псевдополітику і т.д.

У підготовці цих етюдів разом зі мною в якості балетмейстера працювала актриса та режисер Поліна Кіно. Поліна вже виступала, як хореограф, в дитячих виставах, десять років займалася хореографією в ансамблі класичного танцю «Ярославна». Вона здійснила велику роботу, багато репетирувала з акторами. Ці вставні номери на перший погляд не мають прямого стосунку до сюжету, але абсолютно чітко розкривають тему, яка закладена в цьому тексті — нашого хворобливого конформізму, безпринципності, пристосуванства, генетичної безхребетності.

Дуже радий, що з’явилася нова роль в Олексія Власенка (Андрюха, водій Хазяїна). Він багато літ працює в нашому театрі. Але останні майже п’ять років у нього не було прем’єр. А в новій виставі має серйозну роботу.

Наталя Заруцька (Танюха, кухарка Хазяїна) — наша провідна актриса, на якій тримається велика кількість вистав. Для неї нова роль теж крок вперед, адже нічого подібного вона ще не грала. Наталя ніби тримає емоційну складову спектаклю.

Радію й з того, що Данііл Кіно (Собака Хазяїна), який ще навчається на акторському факультеті, створює такі цікаві образи. Це вже третя його значна роль у вечірньому репертуарі театру. (До цього були роботи у виставах «Ото була весна» і «Методи виховання малих засранців»). Роль надзвичайно складна. Його герой не вміє говорити. Під час роботи над виставою Данііл брав уроки з жестової мови. Займався з професійним викладачем Надією Свиридовською, яка також брала участь у репетиціях.

Свідомо вирішив, що виставу гратиме лише один акторський склад. І не тому, що більше немає кому грати. Хотів, аби у «Собачому вальсі» реалізували себе саме ці актори. Адже для них якнайкраще підходить цей сценічний матеріал.

У цьому проекті до театру повернулася художник-постановник Анастасія Кононенко, яка створила сценографію та костюми. Нам довго не вистачало цієї творчої складової. Нарешті з’явився сценограф, зі своїм вимогливим поглядом. З Анастасією ми починали наш театр ще 21 рік тому. Вистави тоді йшли на різних сценічних майданчиках. Разом працювали і в інших театрах. Сподіваюсь, що тепер наша співпраця матиме постійну основу і це піде на користь театру.

Основна музична тема, як не важко здогадатися, — «Собачий вальс». Інколи він лунає іронічно, інколи серйозно, іноді лірично, а іноді й жахливо.

Чи задоволений я результатом?.. Скоріше процесом! Не люблю швидких результатів. Думаю, що завершена вистава з’явиться після п’ятого-шостого показу. І це нормально! Під час перших показів я прошу акторів грати дуже обережно. Не на всі сто відсотків емоційно, і не на всі сто відсотків по темпу. Головне — не збрехати, не переграти, не зіграти фальшиво. Це матеріал, в якому навіть найменша фальш зруйнує все. Нехай все встане на свої місця, нехай актори знайдуть спільну мову з глядачем, відчуватимуть залу, — от тоді можна буде говорити про результат. До речі, за багаторічну історію нашого театру ми вперше випустили виставу у серпні, відразу ж після відпусток. Раніше у нас прем’єри відбувалися не раніше кінця вересня — початку жовтня. Отож, десь тоді й запрошуємо на повноцінну прем’єру!

Цьогорічний план прем’єр наш маленький недержавний театр виконав — три нові вистави — «Майстри чудес» для дітлахів, «Твій найкращий друг — «Ігуана» та власне «Собачий вальс» для дорослого глядача. У планах — завершення технічних робіт з новою сценою, яка буде на другому поверсі. До Нового року хочемо завершити ремонти фасаду та даху. Але звісно є і творчі плани — постановка вистави для дітей Театру «Сонечко», думаю, що це буде класика. На класичному матеріалі буде створена й наступна вистава Нового українського театру. Наразі я працюю над інсценівкою. Також плануємо і співпрацю з іншими режисерами.

Фото Іллі Белла