від 8 травня 2014 року
Українські театри, як і вся українська культура, переживають далеко не кращі часи. Адже наші громадяни зараз насамперед переймаються тим, аби над їхніми головами було мирне небо та щоб якось вижити у цю непросту добу. А для мистецтва часу залишається все менше і менше. Але театри не здаються, мужньо ведуть боротьбу за кожного глядача, продовжують з’являтися нові прем’єри. Одна з них – „Карнавал гріхів” за творами Вільяма Шекспіра нещодавно побачила світло рампи на НИЖНІЙ сцені Центру мистецтв „Новий український театр”.
Це вже не перше звернення театру до драматургії видатного англійця. Ще кілька років тому тут була представлена вистава „Шеспіріада”, в якій об’єднувалися персонажі відразу з чотирьох трагедій – „Король Лір”, „Гамлет”, „Ромео і Джульєтта” та „Отелло”. А нещодавно художній керівник театру Віталій Кіно та режисер Олександра Правосуд знову повернулися до творчої спадщини митця. Але якщо у попередній виставі грало одинадцять акторів, то в „Карнавалі гріхів” лише п’ять. До того ж цього разу було додано уривок з трагедії „Макбет”, а кожному виконавцеві доводиться втілювати на сцені відразу по п’ять різних персонажів.
Може виникнути питання, а чи не простіше було б просто поставити одну з трагедій Шекспіра? „Для нашого молодого колективу така вистава – це своєрідний тренінг з акторської майстерності. Вона має на меті професійний та творчий ріст виконавців. Спектакль буде і далі розвиватися. Можливо ми додамо щось нове, а може скоротимо деякі моменти. Також багато цікавого для себе зможуть взяти й глядачі. Адже Шекспір – це театральна „Біблія”, а більшість тем, яких він торкався ще кілька століть тому, не втратили своєї актуальності і донині”, – розповів Віталій Кіно.
Дійсно, кожен Шекспірівський уривок звучить по сучасному як ніколи. Приміром, коли Король Лір ділить землю між своїми нащадками, то це дуже нагадує Україну, яку сьогодні намагаються розшматувати. „Це злодій кишеньковий, що поцупив державу й владу, а корону в кишеню заховав ”, говорить Гамлет про короля, то чи мало в нас таких королів-злодіїв? Теж ж саме можна сказати й про Макбета з однойменної трагедії, який не знає міри в гонитві за владою. Невже втратили свою актуальність слова „Вони ревниві, бо ревниві й край” з „Отелло”, невже невиправданими підозрами ми досить часто не знищуємо власного щастя? Проте є проблиски світла у цьому темному царстві, адже „Кохання може все і все здолає” стверджують герої найбільш ліричної трагедії „Ромео і Джульєтта”.
Нова вистава ще перебуває у стадії творення, а тому зарано робити глибокий аналіз побаченому. Очевидно буде цікавішим запитати в самих акторів, яка із зіграних ролей для них ближча і чому.
Ілля Рибалко: „Я граю роль сучасника, який прагне прочитати Шекспіра та розібратися в ньому. І основний висновок, до якого він приходить – змінюються часи, змінються держави, але людська природа майже не зазнає змін”.
Єгор Снігир: „Мені найближче образ Гамлета, зрозуміла його поведінка. Я схожий на нього характером і, в якійсь мірі, граю сам себе”.
Поліна Кіно: „Ще з 15 років мріяла зіграти Офелію з „Гамлета”. Завжди цікаво шукати в словах і діях божевільної людини правду”. (Принагідно зазначимо, що минулого року Поліні вдалося досить переконливо створити образ божевільної Кетрін у виставі „Корабель зіштовхнувся з айсбергом” за Теннессі Вільямсом).
Ольга Білоног: „Емілія з „Гамлета” мені близька тим, що я в своєму житті пережила схожу ситуацію”.
Євген Бельдюгін: „А мені найбільш симпатизує Король Французький з „Короля Ліра”. Це людина чесна, вихована, він здатен йти наперекір долі заради коханої жінки”.
Цією виставою режисери та актори намагалися достукатися до людських сердець, аби люди нарешті зупинилися. Адже Шекспір писав: „Є громи на небі, і вони можуть не тільки гриміти, але й впасти на ваші голови”. От тільки чи багато хто дослухається до цих пророчих слів?
Едуард ОВЧАРЕНКО