Центр Мистецтв "Новий Український Театр"

Прем’єра відбулася 27 травня 2010 року
Тривалість – 2 години 20 хвилин
З антрактом

На створення спектаклю театр надихнули:
Симона Берто,  Наталя Кончаловська,  Сильвен Райнер
Ніна Мазур,  Ірина Кліщевська
та
Едіт ПІАФ

Яка на тебе може чекати доля, коли одна твоя бабуся власниця борделю, друга алкоголічка, твій тато вуличний акробат, а мати покинула тебе у ранньому дитинстві, і взагалі ти народилася сліпою!? На що сподіватись? Лише на чудо! Прозріти і побачити клавіші піаніно. Такі ж чорно-білі як доля, яка на тебе чекає… І замість того, щоб скаржитись – почути музику і заспівати! Стоячи під ліхтарем на брудній вулиці Парижу, заспівати так, щоб тебе почув увесь світ! Заспівати так, як ніхто і ніколи, ні до тебе, ні після тебе – не співав! Стати чудом! Стати Піаф!

Вистава про чудо, любов, залежність, велику жінку, маленьку пташку… «Коли я не помираю від кохання, коли мені немає від чого помирати, – ось тоді я готова здохнути» – Едіт Піаф. Приходьте на виставу і будемо помирати від кохання разом з прекрасною актрисою Нікою Заруцькою під пісні легендарної Піаф.

РОЛІ ВИКОНУЮТЬ:
Наталя ЗАРУЦЬКА
та
Єгор СНІГИР

СПЕКТАКЛЬ СТВОРИЛИ:
Постановка, рішення сценічного простору
та музичне рішення – Віталій Кіно
Балетмейстер – Світлана Архипова
Художник по костюмах – Юлія Кіно
Музичний керівник спектаклю – Інна Лук’янець
Світлове рішення – Єгор Снігир
Консультант-репетитор з французської мови – Ганна Кучеренко
Декорації – Олександр Матвєєв, Микола Котляренко
Бутафорія – Анастасія Паніна

«Це здається якоюсь грою уяви: до театрального фойє «влітає» дівчина-горобчик і запевняє всіх, що вона і є та сама Піаф, псевдонім якої теж перекладається з французької як «горобчик». Шокований глядач, чесно кажучи, повірити не в змозі. І раптом з глядачевої зали владно лунає той знайомий, сильний і прекрасний голос Примадонни шансону. «Ні, я не вона!» — кричить актриса,— вона— там!» І веде присутніх на поклик того голосу.»
Тетяна Кроп
Газета «Демократична Україна»
«У виставі грають лише двоє акторів, але складається враження, що на сцені не менше двадцяти дійових осіб. Єгор Снігир виконує всі чоловічі ролі, починаючи від батька Едіт, закінчуючи усіма її коханцями, привносячи в кожен образ щось нове. А Наталя Заруцька, хоча й грає лише одну роль, але в кожній сцені її Піаф різна, то весела, то сумна, то щира, то іронічна, то безшабашна, то розсудлива. Заруцька не намагається ідеалізувати співачку, недаремно ж жанр вистави визначено як сповідь зірки. Перед очима глядачів актриса проживає ціле життя – від народження до смерті, від дитинства Едіт Гассіон до хвороб і ранньої старості.»
Едуард Овчаренко
Газета «Демократична Україна»